Вірші студентки факультету перекладачів Ганни Купач

Аня Моррісон

(Ганна Купач, факультет перекладачів КНЛУ)

горнятко печалі

Ти збираєш свої емоції в теплий оберемок

Розчиняєш їх

Як вода розчиняє полярні сполуки

Як полярні ведмеді розчиняються у снігу…

Хижими лапами обіймають землю

Та шепочуть своїм предкам

Шепочуть до старих північних сузір’їв

Що тут вони у безпеці

Що тут їх гріють забуті вогні

Та підгодовують старі браконьєри

Доводять, як сильно вони люблять жорсткі криги та зорі

Та як сильно бояться потрапить у холодні лещата гріху

Палкий оберемок зріє у їх звіриних серцях

Просочується у Гренландські сніги

Та стікає печаллю у океани та Чумацькі шляхи

Ти збираєш свої почуття в керамічні горнятка

Малюєш зірки

Як їх колись малювали мореплавці

А потім губилися у водній товщі, обіймаючи ніжно китів

Та шукали у південних широтах якісь згадки про диво-людей

Ті ховались в іржавих клітках

від нещасть та нашестя чуми

І ховали в холодні горнятка

всі душевні хвороби й останні надії

на якийсь порятунок

з нізвідки

кудись

 

⸙

Зараз дуже потрібні обійми.

Вони вихоплять із вогню

І дозволять знову любити,

Коли знаєш, не бути більше дощу.

Ні грози, ні образ, ні світанків,

Котрі зріють в холодній душі,

Котрі роблять із тебе монстра

І підживлюють криваві думки.

Проте, Вінсенте, схаменися.

Твої пензлі малюють церкви.

А відтінки ховають зорі,

І найбільші смути людські.

Ти ще можеш дати життя ірисам,

Кольоровим сльозам у Арлі.

І лишивши останні краплини горя,

Загубитись у лісі краси.

 

⸙

Ти збираєш свої емоції в теплий оберемок

Розчиняєш їх 

Як вода розчиняє полярні сполуки

Як полярні ведмеді розчиняються у снігу… 

Хижими лапами обіймають землю

Та шепочуть своїм предкам

Шепочуть до старих північних сузір’їв 

Що тут вони у безпеці 

Що тут їх гріють забуті вогні

Та підгодовують старі браконьєри

Доводять, як сильно вони люблять жорсткі криги та зорі

Та як сильно бояться потрапить у холодні лещата гріху

Палкий оберемок зріє у їх звіриних серцях 

Просочується у Гренландські сніги

Та стікає печаллю у океани та Чумацькі шляхи

Ти збираєш свої почуття в керамічні горнятка

Малюєш зірки

Як їх колись малювали мореплавці

А потім губилися у водній товщі, обіймаючи ніжно китів

Та шукали у південних широтах якісь згадки про диво-людей

Ті ховались в іржавих клітках 

від нещасть та нашестя чуми

І ховали в холодні горнятка

всі душевні хвороби й останні надії

на якийсь порятунок 

з нізвідки

кудись

 

⸙

мене тягнуло у брудну безодню
куди рятуються удень зірки
куди тягають за дурні проступки
де спалюють по вечорі усі мости

 

мене тягнуло у тваринні зграї
де пазурами розривають за думки
де не існує часу, простору, прозріння
і де ховаються удень нічні птахи

 

мене тягнуло у міцні обійми
в яких з’являлися надія і тепло
після яких судомить й досі тіло
після яких не мерзну у снігу

 

⸙

Картина невідомого митця
Застигла за вікном порожнім листом
Кохання нині, мовби полювання на живця
Захоплює усіх відвертим хистом

 

І заколисує гарячі полум’яні зграйки
Тремтячих марив й таємничих снів
Лякаються цього й прибрежні чайки
А у китів стихає поступово спів

 

Кохання нині породжує самотність
Самотність огортає кожен одинокий нерв
Це згодом перетворюється у потворність

 

В забрудненість найменших крихт душі
Запам’ятай, удави мають потяг до обіймів
Проте в спині наприкінці лишаються ножі

 

⸙

Не дай мені втонути на замуленому прибережжі,
Тягни заплутані думки із найтемніших далечінь.
Зітри давно начертані якимось ідіотом межі,
Згадай останню згаслу зірку, останню ніжну тінь.

 

Не дай мені втонути й захлинутися журбою,
Що розтікається по кожному забутому шляху.
Усе існуюче змивається нарешті хвилями прибою,
Змиває і останній порятунок від страху.

 

Не дай мені втонути у їдкому вирі,
Який пропалює останні адекватні сни.
Колись і вибачення всі були настільки щирі,
А зараз залиті зсередини подобою вини.

 

⸙

Криваві ріки, що текли по стінах,
Ховали вихід із можливих пут.
І на запилених руїнах,
Відбувся той фінальний суд.

 

Кричали янголи, ховаючись в тумани,
Для захисту несамовито рили рів.
І повертали із вогню омани,
Шпичасті нутрощі залізних дів.

 

Відтоді привид хворобливої уяви,
Торкався тіней на шляху.
Усі раптові люциферові появи,
Розколювали навпіл ідолів вогню.⸙

 

 

 

 

 

 

 

 

 

⸙

Я віддам свою душу місту,
Куди сходяться всі шляхи.
Де не терплять смуту сріблисту,
І подібні на ніч реп’яхи.

 

Я віддам свою душу Риму,
Хай пров’ється крізь давній брук,
І нехай уже кожну зиму,
Мерзне від римських біленьких мух.

 

Я віддам свою душу місцю,
Де у вічних етюдах сплять,
Бірюзові ниточки ситцю,
Мармурові герої проклять.

 

⸙

Зажди, бо час нічого вже не вартий,

Постій на роздоріжжі, порахуй шляхи.

Вони єднають у собі всі електрони й кварки,

Ховають в глибині усі людські гріхи.

 

Чекай, лишилось кілька кроків до безмежжя,

Чаклуй над значенням усіх відомих слів.

Допоки на забутім теплім узбережжі,

Останній промінь сонця не зітлів.

 

⸙

Напевно буду повертатись у це місце вічність,

Шукаючи у атласах і книгах проторені шляхи.

Воно ховає у собі всю світлу ніжність,

Освітлюючи на світанку приміські дахи.

 

Напевно відчуватиму гарячу кров у венах,

Що в порівнянні рівна асфальтованим шляхам.

Воно жорстке і огризається забутим гра́фіті на стінах,

Слугує теплою домівкою бродячим диким псам.

 

⸙

Ріж мене глибоко лезами

Та задурюй солодким життям

Не рівняй зі святими Терезами

Не рівняй до тупого сміття

 

Міряй всю відстань парсеками

Між тілами загублених душ

Між заколоченими аптеками

Між краплинок прозорих калюж

 

Зараз смакуєш свою дольче віту

У обіймах палкої роси

Хоча, знаєш, мені, в принципі, по ебоніту

Я не бачу у цьому краси

 

Розумієш, зловживання доводить до згину

До ламання крихкої душі

І отрутою потрапляє у серцевину

Де палають тривкі міражі

 

Не стискай мою шию руками

Вони надто холодні й сухі

Наче тягнулися за зірками

У безодні, безмежні й глухі

 

Не тримай мою душу у клітці

Де колись помирали птахи

Засинаючи у м’якому ситці

Забуваючи про страхи

 

Проте ріж мене, наче лезом

Палахким оберемком слів

Розпаляючи омертвілим хмизом

Лиш тривалий і чорний гнів

 

 

 

 

 

Вірші Анни Моррісон можна читати ще тут: https://anyamorrison.wordpress.com/

 

 

КОНКУРС

«УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА»

МОЖЛИВА ТЕМАТИКА-ПРОБЛЕМАТИКА:

 

СРОДНІСТЬ

СПОРІДНІНІСТЬ

БЛИЗЬКІСТЬ

ПОДІБНІСТЬ

                                                          

ДУШ

СЕРДЕЦЬ

ПОЧУТТІВ

ПОМИСЛІВ

 

АВТОРА І ЙОГО ДРУЗІВ

БАТЬКІВ

БАБУСЬ-ДІДУСІВ

РОДИЧІВ

 

ВІНОК ЄДНОСТІ

КОЛОВОРОТ

КОЛО

ТАНЕЦЬ

 

МАТРИЦЯ

УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

СВІТОГЛЯДУ

СВІДОВІДЧУТТЯ

 

ВІДЧУВАЙТЕ !!!

ДЕРЗАЙТЕ !!!

У РАМКАХ КОНКУРСУ

«УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА»,

ОГОЛОШЕНОГО РЕКТОРАТОМ КНЛУ,

 

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ІМ. ПРОФ. В. І. ФЕСЕНКО

оголошує однойменний конкурс

на кращі

есе;  вірш; світлину; малюнок

 

ТВОРИ ПОДАЮТЬСЯ

НА КАФЕДРУ ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ІМ. ПРОФ. В.І. ФЕСЕНКО

 до 15:15

22 травня 2018 р. (вівторок)

на полицю

Б.І. Ніколаєва

у файлі,

куди має бути вкладений

надрукований твір (світлина, малюнок)

та окремий аркуш

з основними відомостями про Автора

 

НАГОРОДЖЕННЯ:

ПРИЗОВІ МІСЦЯ –

РЕКТОРАТОМ КНЛУ

УЧАСТЬ –

БОНУСОМ АКТУАЛЬНОГО

ВИКЛАДАЧА КАФЕДРИ

Вистава «Покоївки» (фр. «Les Bonnes») за п’єсою Ж. Жене знову відбудеться 18 травня о 13.30 на сцені актового залу нашого університету. Вдруге за місяць французькою мовою!

Її прем’єра стала справжньою студентською театральною подією останнього місяця і мала великий успіх! Привернули увагу передусім блискуча акторська гра і гарна робота режисера. Головні ролі у виставі зіграли студентки 4 курсу факультету романської філології:

Клер – Дика Олександра

Соланж –Пуленко Юлія

Мадам – Зінченко Поліна

 

Режисер вистави – Добровольська Ольга Борисівна.

 

«Покоївки» Ж. Жене є провокативною за своїм змістом. У відповідь на репліку одного театрального критика «справжні покоївки так не говорять!», автор кинув «як би я був покоївкою, то розмовляв би саме так! Щоправда, не щовечора». Відтак, вишукана французька мова, якою впродовж всієї вистави розмовляють Клер (Олександра), Соланж (Юлія) і Мадам (Поліна) постає головною вимогою автора, який в свій час витворював в процесі колишніх репетицій «Покоївок» свою авторську концепцію Театру, де мова «нічого не говорить, але все передчуває». 

 

Покоївки намагаються подолати своє призначення «народитися на кухні і жити для кухні» за допомогою гри, аби не бути самими собою. Але така гра приречена на незавершеність, навіть гра у смерть – мрія вбити Мадам. В цьому виражено їх бунт проти власної несвободи – в бажанні вбити того, «хто їх любить».

 

Парадоксальним є лейтмотив п’єси – бажання стати іншим, тобто перетворитися на вбивцю. І тут криється справжня небезпека! Здається, покоївки лише демонструють власні спроби здійснити злочин, який виглядає «штучним» в їхній грі до моменту, коли Клер здійснює справжнє самогубство (!) й тим перетворює Соланж на справжню жертву обставин, яка буде вимушена вже в реальному житті грати роль вбивці своєї сестри!

 

Отже, «Покоївки» – це п’єса про людську природу – штучну, трагічну, експресивну й неприборкану, яку грають наші студентки.  Браво, акторкам!

 

О.О. Юрчук

 

В рамках Всесвітнього дня поезії, який щорічно відзначається 21 березня, студенти 1 курсу, спеціальність Середня освіта,  читали і слухали вірші відомих поетів-романтиків: Дж. Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене», Г.Гейне «Чому троянди…», «Хотів би я слово єдине», «Лореляй», В.Вордсворта «Нарциси», П.Б. Шеллі «Звернення до англійців», Е.А.По «Ельдорадо»,  вірші В. Гюго. Приємно, що частина текстів звучала мовою оригіналу – англійською, німецькою, французькою та іспанською мовами.

        Усім, хто читав поезії,  а це: Савчук Ірина, Бугера Дарія, Захаркевич Юлія, Лісова Настя, Верба Денис, Дюга Віталій, Чабан Настя, Колеснікова Надія, Сапарова Анна – вдалося відтворити емоційний настрій поетичного тексту, передати його аудиторії.

Засідання секції «Культурологічна інтерпретація художнього тексту» (керівник - доцент Бакіна Т.С.) зібрало широке коло учасників – доповідачів та слухачів 12 квітня 2018 року.

        В центрі уваги перебували три художні тексти, які попередньо розглядалися під час семінарсько-практичних занять: Е.Т.А Гофман  «Лускунчик і мишачий король», В.М.Теккерей «Ярмарок Суєти», Е.Золя «Дамське щастя». Апеляція до осмислених творів та опора на додаткові теоретичні джерела сприяла реалізації головної мети дослідження: формування уміння сприймати культурологічну інформацію, виявляти її національно обумовлений смисл в літературному творі. Заслуговує на увагу чіткий, послідовний і аргументований виступ  Олени Зубової (СОукр 24-17), експресивний, динамічний виступ Іванова Євгенія (СОф 02-17), цікавий аспект дослідження Кулібаби Валерії (СОі 01-17),  апеляція до твору і вдалий його коментар у доповіді Браїлко Марії (СОі 01-17), цілісність й структурованість викладу Захаркевич Юлії (СОнім 25-17), творчий підхід до організації та подачі інформації Савчук Іриною (СО 20-17). Виступи доповідачів супроводжувалися презентаціями. Окремі думки, враження та роздуми від прочитаного викликали дискусію.

 

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ІМ. ПРОФ. В.І. ФЕСЕНКО

 

ПІДБИЛА ПІДСУМКИ ТРАДИЦІЙНОГО КОНКУРСУ

НА КРАЩИЙ ОРИГІНАЛЬНИЙ

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ТВІР,

ПРИСВЯЧЕНИЙ

 ВСЕСВІТНЬОМУ ДНЮ ПОЕЗІЇ - БЕРЕЗЕНЬ 2018

 

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ:

 

НОМІНАЦІЯ

«ВІРШОВІ ТВОРИ»

1-е МІСЦЕ

Ліза Ховрах (МЛа 53-17)

2-е МІСЦЕ

Александра Рожкова (МЛф 07-17)

3-є МІСЦЕ

Аліна Соловій (МЛа 01-17)

 

НОМІНАЦІЯ

«ПРОЗОВІ МІНІАТЮРИ»

1-е та 2-е МІСЦЕ розділили

Аліна Клаптюк (МЛа 06-16)

Крістін Орєхова (МЛнім 13-17)

3-є МІСЦЕ

Ольга Тер-Вартонова (МЛа 01-17)

 

ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦІВ!!!

ЗИЧИМО НОВИХ ТВОРЧИХ ЗВЕРШЕНЬ!!!

Тексти переможців можна почитати тут

 

Вітаємо переможців Всеукраїнського конкурсу студентських робіт «Мій погляд на сучасний Китай»!

6 березня 2018 року в Посольстві КНР в Україні відбулось нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу студентських робіт «Мій погляд на сучасний Китай», організованого Українською асоціацією китаєзнавців. Переможцем конкурсу став студент Київського національного лінгвістичного університету Олександр Синєгуб. Друге місце зайняла студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Дар’я Рибалка, а третє місце – студентка Київського національного лінгвістичного університету Ірина Гладченко. Переможці нагороджені дипломами та цінними подарунками. Перед початком церемонії відбулась бесіда радника-посланника Посольства КНР в Україні пані Чжен Вей та президента Української асоціації китаєзнавців Віктора Кіктенка з учасниками конкурсу. Попередній відбір творчих робіт на тему  «Мій погляд на сучасний Китай» проводився серед студентів 4 курсу факультету сходознавства (китайське відділення) 14 листопада у рамках Тижня кафедри теорії та історії світової літератури імені проф. В. І. Фесенко. Модератором заходу виступила доцент Юрчук Олена Олексіївна.
Робота переможця буде надрукована в першому числі журналу “Україна – Китай” за 2018 рік.

У ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ

СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. ПРОФ. В.І. ФЕСЕНКО

 

ВІТАЄ

 

МАГІСТРАНТКУ КАФЕДРИ

ЄЛИЗАВЕТУ ХОВРАХ

 

З ПЕРЕМОГОЮ

(ПЕРШЕ МІСЦЕ)

НА МІЖНАРОДНОМУ КОНКУРСІ

 НА КРАЩУ ПОЕЗІЮ ІЗ ВІЗУАЛЬНИМ ОФОРМЛЕННЯМ,

 

ЯКИЙ ПРОВОДИВСЯ

SUISS EDINBURG

 (Scottish Universities’ International Summer School)

 

як переможець конкурсу  ЛІЗА ХОВРАХ отримує

поетичну книжку найвидатнішого шотландського поета ХХ ст.  Едвіна Моргана (Edwin George Morgan)

та часткову стипендію на один із літературних курсів, що пропонує літня школа SUISS

 

ТЕКСТ ПОЕЗІЇ

 

underneath

the layers of

plain flannel blouses

undervests

under-undervests

oozing no odour

but that of a fresh deodorant

and your own

of a powdery soap

for your skin is

clean and bland

like oat flakes

like your kindness

with a touch

of divine severity

you hide

the tiny

rosaries

of your nipples

a rose garden

of simple

miracles

 

                         ВІЗУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ