"Скриптор": як почався навчальний рік

Творчий гурток-студія «Скриптор»
кафедри теорії та історії світової літератури ім. проф. В.І Фесенко (керівник – ст. викладач Ніколаєв Б.І.) не марнував часу на початку 2016 – 2017 н. р. Його учасники вже встигли зробити багато цікавого!

1. 17 серпня – відвідали презентацію виставки «Перемоги переможених» у Національному музеї Тараса Шевченка.

2. 15 вересня – провели засідання «Скриптора», де аналізували роман П. Коельйо «Переможець завжди самотній»

3. 22 вересня – відвідали Будинок-музей Тараса Шевченка з нагоди 70-річчя з дня народження поета Леоніда Кисельова, побували на презентації його віршів про цей будинок та постать Великого Кобзаря.

4. 30 вересня – відвідали виставу за твором німецького поета та драматурга Ґюнтера Айха «Школярки із Вітербо» у Ґете-Інституті (захід у рамках відзначення 75-річчя Трагедії Бабиного Яру).

5. 1 жовтня – взяли участь у «Поетичному балі» в «Музеї української діаспори».

6. Був проведений конкурс на кращу прозову мініатюру та поезію на тему: «Літо закінчилося. Лишилося – що?».

У номінації «прозова мініатюра» 1-е місце зайняла Юлія Сива (група Мла 54-16).

У номінації «поезія» 1-е місце виборола Єлизавета Ховрах (група Мла 07-13).

І ось які тексти Юлії та Єлизавети було відзначено 1-м місцем:

1. Номінація «прозова мініатюра»


ЮЛІЯ СИВА, 

студентка групи МЛа 54-16


ЗАПИЛЮЧЕНА ІСТОРІЯ 

Я шукала в спальні, хоча знала, що його там не мало б бути. На підвіконні, на столі, біля ліжка, під ліжком, на іншому столі, на шафі, на картині, в картині, в дзеркалі. Я вмикала телевізор, годинами перемикаючи канали, намагаючись знайти зображення його. Але його не було взагалі. Я спитала у пилу в спальні чи він був тут. Пил кружляв навколо мене і їв мою шкіру. Взагалі пил їсть тільки віру. Думаю, віра застрягла в порах мого тіла, тому пил накинувся тоді на мене. Я грюкнула дверима як виходила зі спальні. Пилу стало більше, віри – менше.

З вітальнею було важко. Я знала, що він тут був. Він ніколи не був у нормальних стосунках з пилом, тому той його видавав. З пилом взагалі важко бути у нормальних стосунках, я вже не говорю про те, що термін «нормальні стосунки» відносний, і радше рогатий та парнокопитний, навіть незважаючи на слово «нормальний» у складі цього незрозумілого поняття вулиць останнього дня. Він був у ненормальних стосунках з пилом, він був у нормальних стосунках з вікнами. В нас з ним не було стосунків.

Я довго стояла біля великої шафи – метрополісу пилу. В вітальні я майже товаришували з пилом. Насправді пил з вітальні та пил зі спальні дуже різні, але нікому не цікаві варіації пилу. Пил з вітальні пах друкарською фарбою і мовами
Дві маленькі пилюшинки сказали, що він не тут, але де він, вони не знають. Я вирішила поговорити зі старими знайомими.

– « Ми про нього уже встигли забути. Насправді йому вже давно хотілося до іншого вікна. Й далеко не кожна цікавить гра. Розумієш – яка все злидота! Він не хотів тут бути», – сказали знайомі. Я відправила їх туди, звідки вони прийшли. Один з тих, що відповідав, кинув наостанок: «Може він прийде знову. Як говорив Ісус, розкинувши руки: я повернуся ще, суки!»

Думаю, він хотів мене втішити.

Я пішла на балкон. Частково пожовклий, він любив там стояти і дивитись, як на нього дивляться крізь вікно. Він був вуаєристом з душею ексгібіціоніста. Пил був скрізь. Здебільшого вуличний. Зовнішній. Не мій, і не наш. Я стала там, де любив стояти він. Дивилась крізь вікно. Раптово захотілось виблювати: перелити себе з у.

Можна було ні з ким не говорити. Його не було більше тут, там де я. Ми тепер не існуємо разом, і не існуємо в, над, під, з, біля, через, після, до, для один одного.

Я лишилась з пилом. Це був день, коли мій кактус щез.


2. Номінація «поезія»


ЄЛИЗАВЕТА ХОВРАХ

студентка групи МЛа 07-13


***

корпоративне світло
жбурляє жмутки
заскленого золота
на мою блакитну
драглисту набережну
ліхтарі
хай-тек
храм шевченка
худорлява духовність
усе як ти любиш
мости міста
впускають тебе
радо
пропливають
пароплави

ти не знаєш головного
цю територію
марковано шрамовано
маршрутами наших прогулянок
що були і що ніколи не стались
ці коди
ти ніколи не зламаєш
не побачиш у графіті
у сечі бомжів на стінах
у дохлому раку на причалі
у допасованому до хвиль голосі
коли розповідаю
тобі про тебе
і собі про себе
з кожним плескотом хвиль
все руйнується
заново й заново
голосу прозорий привид
плекає те
чого ніколи не було
невидимі підтексти
не озвучені зітхання

ти не зламаєш
як корабель у бурю
ти ніколи не зламаєш живу жінку
залиш тільки її живою
коли мости міста
розійдуться
залиш їй хоча б
запах
сильної самотності
сталевих хвиль
худорлявої духовності
й того чого
ніколи
не було

на очах у пароплавів


На фото: Надя Попик (Мла 54-16), Юля Сива (Мла 54-16), Надя Хатимлянська (МЛнім 33-13), Влад Герасименко (Мла 04-16) з Б.І. Ніколаєвим у дворі Будинку-музею Тараса Шевченка. Фотографує Ліза Грекулова (Мла 06-15).