Цю новину спершу я сприйняла зі здивуванням: Патрік Модіано – Нобелівський лауреат – це ніби сусіду твоєму дали найбільшу премію. Для мене Патрік Модіано є, так би мовити, «зрозумілим» письменником, настільки своїм, прочитаним, що здивування від нього вже не чекаєш. А тут раптом така новина!Уперше про Патріка Модіано я почула, звичайно, від Валентини Іванівни. Здається, мова тоді йшла про «Вулички темних крамничок». Пам’ятаю, мене дуже заінтригувала назва: горизонт очікування малював картини ледве не казкового дитинства, затишного кварталу, де вночі оживає щось таємниче. Перше знайомство з твором зрадило всі очікування. Замість казки дитинства – детективна історія, втім, розказана без дотримання канонів жанру. Злочин тут не головне, як і розслідування. Ніхто нічого нікому не винен. Запитання ставить сам герой, у першу чергу собі, і шукає себе. Твір читається легко. Якщо не знайомий з манерою письма автора, дочитати до кінця на одному пориві може бути важко: інтрига, яка вимальовується поступово (а не б’є по голові), так поволі розгортається, що починає здаватися, ніби інтерес до твору от-от зникне. Однак щось тримає і змушує таки дочитати. А оскільки закінчення твору зовсім не розставляє крапки над "і", виникає бажання знайти ще і ще один твір цього автора.
Так в читацькому досвіді з’являються «Зниклий квартал», «Пом’якшення вироку», «Незнайомки», «Цирк іде», «Маленьке диво» та інші. З кожним новим прочитаним твором усе більше утверджується думка, що письменник пише один текст, переписує один сюжет, не надто змінюючи імена та декорації. Мабуть, саме ці думки про творчість Патріка Модіано і створюють ситуацію здивування від нагородження його Нобелівською премією. Але те, хто як голосував, мене зовсім не хвилює. Думати, чому він, а не хтось інший – невдячна справа, а головне – не дуже конструктивна. Хай нагорода змусить читачів передивитися тексти Модіано, тим більше, що він не зупиняється: «Горизонт», один з останніх його творів, хоч і залишається в площині постійних питань автора, все ж і вирізняється з-поміж них. Поки «Горизонт» не увійшов до списку моїх найулюбленіших творів (на що я дуже хочу сподіватися), наразі я б виділила «З глибин забуття» як текст, котрий правомірно можна назвати фігурною дужкою багатьох творів нового нобелівського лауреата.
Твори Модіано не з тих, які можна розтягнути на цитати, смакувати в них певні образи. Разом з тим, вони однозначно належать до кращих зразків французької літератури: я це визначаю за ступенем метафоричності, якістю текстового візерунку. Мало хто із сучасних французьких письменників досягає такої узгодженості в метафорах різних рівнів, як Модіано. У цьому плані твори автора є вишуканою літературою. Щоб відчути читацьке задоволення від фігур його текстів, доведеться, як мінімум, прочитати твір повністю. Хай закінчення історії, як уже зазначалося, не роз’яснить ситуацію в житті героя, але в плані структурної організації всі елементи заграють своїми кольорами в текстуальному калейдоскопі. А коли доповниш один твір іншими – візерунок лише від цього виграє, тобто виграє читач. Так, не для наукової статті, а виключно для обміну читацьким враженням, я б сказала, що в тексті Модіано чути відлуння Бальзака, Пруста і Сіменона, що утворюють дуже оригінальні переплетення.
На світовий рівень творчість такого французького письменника як Патрік Модіано виводить єдність рафінованої образності з питаннями екзистенційного характеру. Французька романна традиція дозволяє ненав’язливо виразити ті питання, якими переймається сучасна людина, коли лишається наодинці з собою, коли прагне зрозуміти себе. Можна ніколи не потрапляти в сюжетні ситуації героїв Модіано, але все одно відчувати героя і навіть увесь твір як свого іншого: настільки простір, його деталі, рух персонажів за природою метафори звільняють самовідчуття людини (не лише нашого часу?).
Кафедра теорії та історії світової літератури імені професора В.І. Фесенко радить відкрити (перечитати) твори Патріка Модіано (які без проблем можна знайти в інтернеті, бібліотеці, у перекладі і мовою оригіналу) – і зовсім не тому, що йому дали премію, а тому, що він того вартий!
Павленко Ю.Ю.
Долучайтесь до обговорення цього та інших питань літературного характеру на сторінці кафедри у мережі Facebook.
Немає коментарів:
Дописати коментар