Дослідження транскультурності у площині художнього тексту включає в себе цілий комплекс значущих питань, що потребують ґрунтовного діалогу в межах міжнародної наукової конференції. Запрошуємо до обговорення таких проблемних полів:
- Гетеролінгвізм і письмо між мовами
- Імагологічні аспекти взаємопроникнення культур
- Теорія травми: у просторі між подією, рефлексією та оповіддю
- Ненормативне тіло
В межах конференції на листопад 2014 року планується круглий стіл з теоретичних аспектів проблематики конференції (про дату та деталі повідомимо пізніше).
Матеріали конференції, рекомендовані до друку, будуть опубліковані в «Сучасних літературознавчих студіях» (Випуск 12).
Точна дата проведення конференції в березні 2015 року може ще уточнюватися, про що буде обов’язково повідомлено.
Точна дата проведення конференції в березні 2015 року може ще уточнюватися, про що буде обов’язково повідомлено.
Заявки для участі в конференції надсилати до 1 лютого 2015 року
на адресу кафедри svitlit1@gmail.com.
Гетеролінгвізм і письмо між мовами
Питання мовної і дискурсивної поліфонії в художньому творі поєднує у собі декілька аспектів. Перш за все, історично воно відсилає до формування у постколоніальному та постіндустріальному світі транснаціональної, міжмовної ідентичності, котра може були альтернативою бінарним стосункам центру та периферії. Ідеології мовних спільнот - франкофонії, іспанофонії, лузофонії тощо – не лише є інструментами культурного впливу та лінгвістичної експансії колишніх метрополій, а й призводять до створення і розвитку нових потужних літератур, географія яких не обмежується континентами і мовами. З іншого боку, питання гетеролінгвізму як неможливості монологічного дискурсу ставиться й через необхідність осмислення гуманістичних катастроф і травм ХХ століття, впродовж якого ідентичнісна логіка не раз демонструвала свою трагічну обмеженість. Відтак, багатомовність літературного твору передбачає певний етос, що приєднується до художнього висловлювання. «Літературою мовного занепокоєння» (вираз канадської дослідниці Ліз Говен) може бути як мігрантське письмо, так звана «література екзилю», так і тексти, написані всередині однієї мови, але покликані осмислити радикальний досвід відчуження й інакшості, як-от концтабірне письмо. Не менш важливою частиною проблематики гетеромовності є формулювання питання феноменології мови у літературознавчому дискурсі – від Бахтіна, який зауважує поліфонічну природу художнього твору і художньої мови, до постструктуралістської філософії (мова vs. письмо, детериторіалізація мови, що відбувається у письмі) чи новітніх транскультурних та трансідентичнісних літературних практик.
Імагологічні аспекти зустрічі культур
Мало досліджена в полі гуманітаристики категорія «культурного імажинарного» в сучасних умовах «культурного повороту» («cultural turn») становить одну з найбільш перспективних і найважливіших точок перетину інтердисциплінарних досліджень. Після теоретичного обґрунтування психоаналізом поняття «культурного імажинарного» демонструє значне семантичне розширення, оскільки всі процеси інтелектуально-творчої пізнавальної діяльності суб'єкта є результатом конструювання уявлень про світ та людину в ньому, а отже, репрезентацією імажинарних смислів. Один із напрямків літературознавчого осмислення категорії «культурного імажинарного» утворюють імагологічні студії. Актуальність кореляцій Я та Інший (Чужий) пояснюється широким культурним контекстом, що охоплює інші культури, країни та нації і передбачає різноманітні методи і стратегії дослідження з метою встановлення моделей культурної взаємодії чи протистояння.
Теорія травми: у просторі між подією, рефлексією та оповіддю
Новий мілленіум постає на фоні насильства та кровопролиття у неймовірних масштабах: 11 вересня 2001, подальші війни в Афганістані й Іраку, Арабська весна в Єгипті, смертоносні революції у Лівії, Сирії, Україні. Початок ХХІ століття, який приходить на зміну «століттю травми» (так називає ХХ століття Шошана Фельман), ставить людській цивілізації нові екзистенційні та епістемологічні питання, на які теорія травми намагається знайти відповідь.
Сама по собі теорія травми виступає найбільш транскультурним та трансдисциплінарним підходом. Оскільки травма зачіпає майже всі сфери життя, нею займаються такі дисципліни як літературознавство, історія, історіографія, соціальні та юридичні науки, психологія та психіатрія.
У травматичній ситуації література виступає своєрідним і чи не найголовнішим медіумом для встановлення, наповнення та переосмислення понять «подія», «пам’ять», «істина», «історія», «правда». Література інтегрує відоме й невідоме, усвідомлене та неусвідомлене, артикулює невимовне, балансує на межі можливого із неможливим, надаючи травматичному досвіду можливість бути сформульованим, відрефлексованим і прожитим та пропонуючи надію на відновлення душевної й онтологічної рівноваги як індивіда, так і цілих етносів і націй.
Ненормативне тіло
- Девіантне тіло: хвороба, інвалідність
- Трансгресивне тіло
- Трансгендерне тіло
- Криміналізоване тіло
- Віктимізоване тіло
- Постколоніальне тіло
- Модифіковане тіло
- Монструозне тіло
“Захворювання – це втрата контролю, яка призводить до того, що ми стаємо Іншими – тими, кого ми так боїмося. Ми протистоїмо страху, який відчуваємо перед власним розпадом, і, щоб локалізувати та приручити його, проектуємо цей страх назовні. І ось уже не ми, а хтось Інший балансує на межі колапсу, демонструючи свою вразливість. Іноді страшне стає смішним, перетворюючись на комічне, в інших випадках воно виглядає загрозливо.”
(Gilman, 1988, 1-3).
Руйнація традиційного дихотомічного типу мислення західного суспільства, зумовлена ліберальною критикою соціальної дискримінації, потужними емансипаторними рухами середини ХХ ст., а згодом політикою мультикультуралізму, призводить до критичного переосмислення самого поняття «норми» (тілесної, гендерної, класової, расової), яке сьогодні набуло значення штучного конструкту, створеного для підтримки усталеної соціальної ієрархії, побудованої на бінарних опозиціях (здоровий-хворий, біле-чорне, чоловік-жінка тощо), де більш привілейованою виявлялася домінуюча соціальна група.
У міру того, як суспільство, що позиціонує себе як гетерогенне, починає дослухатися до “голосів” меншин, зокрема, хворих, інвалідів, глухих тощо, відбувається перехід від медичної до соціальної моделі розуміння людського тіла, що й зумовлює загострений інтерес сучасної гуманітаристики до різноманітних проявів тілесності, яким характеризуються останні десятиліття. Протягом століть будь-яке відхилення від «неартикульованої норми», втіленої в образі ментально і фізично здорового білого гетеросексуального чоловіка, з огляду на ті чи ті культурно-історичні реалії репресувалося, стигматизувалося і слугувало причиною усунення індивіда, що має соматичні ознаки Іншості, на суспільні маргінеси. Сьогодні «девіантне» тіло більше не сприймається як індивідуальна трагедія чи фізіологічний дефект, який має бути усуненим, а розглядається радше як метафора, політична емблема, соціальний конструкт, або симптом індивідуального чи соціального колапсу. Як зазначають Ж. Урла та Дж. Террі, «говорити про тіло сьогодні означає говорити в термінах “Я” та “Інший”, “привілейований суб’єкт та підпорядкований об’єкт”».
Проблема патологізації та стигматизації «ненормативної тілесності», а також питання формування ідентичності представників різноманітних соціальних меншин є однією з найважливіших точок перетину інтердисциплінарних досліджень. Так, скажімо, з’являються нові теорії сприйняття особливого тіла на кшталт disability studies (теорія інвалідності), Deaf studies (студії в галузі глухоти) тощо, які функціонують на перетині соціології, антропології, медицини, постструктуралістської критики влади, теорії марксизму, фемінізму, постколоніальних і квір студій.
Власне літературний процес протягом останніх десятиліть значно збагатився за рахунок відчутного зростання кількості творів, авторами чи персонажами яких виявляються люди з «ненормативною тілесністю». Розвиваються нові субжанри на зразок онко- , патографії тощо. Якщо в класичній літературі персонажі з ознаками «корпоральної Ін шості» – це здебільшого статичні персонажі, що залишалися на периферії тексту і слугували тлом для увиразнення тих чи тих рис протагоністів або функціонували як метафори соціального устрою, то у сучасних літературних творах персонажі з ненормативною тілесністю дедалі частіше наділяються характеристиками повноцінної динамічної особистості і нерідко виявляються протагоністами, або навіть перебирають на себе функції оповідача.
Зображення тілесних варіацій стає своєрідним лакмусовим папірцем для виявлення закономірностей функціонування сучасного суспільства, яке, з одного боку, усіляко пропагує політику інклюзії, спрямовану, зокрема, і на людей фізіологічно відмінних від домінуючої більшості, і, водночас, проявляє ознаки «соматичного суспільства», що зосереджується на управлінні тілами і розробляє специфічну культуру споживання, яка виражається або через «тілесний маккартизм» (істерична боротьба з «мікробами» та «брудом», панічний страх порушення тілесних меж, що призводить до ірраціональних спроб моральної стигматизації чи пошуку винних), надмірне захоплення терапією і неконтрольоване бажання відповідати «нормам» здоров’я, краси тощо.
Плідним, на нашу думку, виявляється дослідження способів репрезентації «ненормативного тіла» в художніх текстах та виокремлення значень, якими його наділяє культура, насамперед, література. Крім того, дослідження окреслених аспектів не лише дозволяє сучасному літературознавству вийти на новий міждисциплінарний рівень, але й активізує процес подолання історично сформованих соціальних стереотипів.
Форма заявки та вимоги до публікації додаються.
У рамках підготовки до конференції планується видання та презентація чергової праці В.І. Фесенко.
Кафедра теорії та історії світової літератури імені професора В.І. Фесенко запрошує до співпраці та чекає на зустріч!
Немає коментарів:
Дописати коментар