Під час однієї з лекцій курсу «Література
країни, мова якої вивчається» професор Валентина Іванівна Фесенко, яка уже тривалий час викладає цей курс у КНЛУ французькою мовою, запропонувала студентам третього курсу факультету романських
мов творчий експеримент – перекласти фрагменти з сонетарію поетки французького
Відродження Луїзи Лабе та одну з балад Франсуа Війона. Нижче – перші перекладацькі
проби пера тих, хто зважився на цю пригоду (переклади подаються з авторським правописом та пунктуацією) :
Луїза Лабе, Сонет XVIII
(«Baise m'encor,
rebaise-moi et baise...»)
* * *
Обіймай мене з кожним разом сильніше,
І цілуй мене, якщо можеш, солодше,
Коли поруч з тобою - стаю я молодша,
Коли поруч з тобою - то завжди тепліше.
І якщо тобі важко, шукаєш підтримки,
поспіши ти до мене, я завжди розраджу,
Поцілунку звабливого, мабуть, нестача,
то скоріше зірви ту незайману квітку.
І тоді ми нарешті збагнем,що є щастя,
розкуштуєм подвійну оту насолоду,
Любов - то шаленість чирвової масті,
а можливо, чарівна бурхлива пригода.
Марина Бочок, 308 група
* * *
Целуй, целуй меня без остановки,
Дай ощутить мне сладость губ твоих,
Пусть будут эти нежности неловки,
Я жарким поцелуем скрашу их.
Ты жалуешься? Я помочь готова:
Тебе десять жарких поцелуев подарю.
Так счастливы, целуясь снова и снова
Мы вместе встретим последнюю зарю,
Мы будем наслаждаться жизнью двойной,
Мы и собою, и в любимом будем,
Внемли, Амур, признание твердили:
Я скромницей жить не смогу,
И лишь когда свободу я желаньям даю,
Всю силу страсти чувствую.
Яна Полонська, 308 група
* * *
Цілуй мене,запалюй знову й знову,
Принось мені ще більшу насолоду,
Кохання подаруй як найсильніше,
Тоді і відповідь моя буде за жар палкіша.
Наталія Ясковець, 305 група
* * *
Целуй меня, целуй, не прекращай.
Мгновений страстных сладость подари
И поцелуй свой жаркий повтори,
Который горячей огня любого.
Не жалуйся, я боль твою смягчу.
Вот десять самых нежных поцелуев.
До самого рассвета я хочу,
Пробыть в твоих объятиях целуя.
И жизнь вторую вместе разделим.
Живя друг в друге сердцем и душою.
Пойми, Амур, иначе не могу
Спокойно жить без пылкого огня,
Когда удовлетворения лишена я
Любви мне не хватает, засыхаю я!
Олена Потопальська, 306 група
* * *
Люби мене,люби мене іще і ще
Віддай мені свій пристрастний цілунок,
Цілуй мене закохано,благаю!
І запалаю я,коханий,як востаннє.
Ольга Мазур, група 306
* * *
Цілуй мене, цілуй, поки ти не покриєш
Цілунками своїми, насичені коханням,
Пошли мені їх всі, які коханням вієш
У кілька раз тепліше віддячу без вагання.
Оксана Кузнєцова, гр.306
Луїза Лабе, Сонет XVIII,
«Je vis, je meurs; je
me brule et me noie...»
Існую і вмираю; палаю і тону.
Я течія палка, що винесе й морози;
Життя хоч і слабке – триває досі
І радощі змішалися в журбу:
Сміюсь раптово і одразу плачу,
І в задоволенні я стримую всю біль;
Все це тривати буде без кінця й без краю:
Миттєво зеленію і відразу засихаю.
Як поведе любов мене дорогою крутою:
Чекатиму сумлінно я тортур і мук,
Та обійде мене це горе стороною.
Коли від радощів співаю і лечу
І щастя вже тримаю за крило,
Мені дарує доля лиш журбу.
Євгенія Таргонська, 306 група
Франсуа Війон, фрагмент з «Балади прислів’їв»
Так чесали козла,що він всю ніч не спав;
Так черпнули води, що розбився сам жбан;
Так палав той вогонь, що червоний аж сплав;
Так коваль гамселив, що погнувся кайдан;
Так порядна особа, як усюди пліткують;
Так далеко юнак, що про нього не чути;
Так змарнів уже він,що його всі ганьбують;
Так воліємо свят,що Різдво спішить бути.
Анна Лозовицька, група 305
Цю новину спершу я сприйняла зі здивуванням: Патрік Модіано – Нобелівський лауреат – це ніби сусіду твоєму дали найбільшу премію. Для мене Патрік Модіано є, так би мовити, «зрозумілим» письменником, настільки своїм, прочитаним, що здивування від нього вже не чекаєш. А тут раптом така новина!
